На варті здоров’я: чому лікар і пацієнт повинні стати командою?

Хто повинен нести відповідальність за результати лікування – лікар чи пацієнт, і чи можлива командна гра двох сторін? Думка Оксани Авер’янової, директора офтальмологічної клініки АЙЛАЗ.

Тема взаємин між лікарем і пацієнтом на сьогодні одна з найскладніших. Адже як дати зрозуміти пацієнтові, що коли результати лікування не виправдали очікувань, то в цьому винен не тільки лікар. Точніше, крім лікаря і системи лікування, на стан здоров’я можуть впливати безліч інших чинників. Дедалі частіше пацієнти стають клієнтами приватних клінік, розраховуючи на те, що відповідальність за хід лікування і, отже, можливість ускладнень повністю понесе медустанова. При цьому пацієнти не хочуть розуміти, що результат лікування залежить не тільки від дій лікарів, а й від складності захворювання, готовності пацієнта дотримуватися рекомендацій лікаря після оперативного втручання та ін. Що це – особливості менталітету українського пацієнта чи вияв халатності до лікарів з боку держави, яка подібні ситуації не регламентує?

Основна проблема в тому, що пацієнти в Україні сьогодні не хочуть визнавати ймовірність виникнення ускладнень або супутніх труднощів у лікуванні того чи іншого захворювання. У Європі, зокрема, у Німеччині, пацієнт зобов’язаний підписати згоду на операцію, ознайомившись з усіма можливими ризиками – аж до клінічної смерті. При цьому наприкінці документа є заувага: «Я усвідомлюю, що можуть виникнути ускладнення, які досі не були описані і не зустрічалися». Чому ж в Україні така система досі не запроваджена і всі шишки сиплються на лікарів? Причин такого явища кілька. По-перше, український пацієнт все ще не довіряє лікарю, а, радше, підозрює його в меркантильних інтересах. По-друге, у нас немає необхідної системи оцінки клінік, тобто немає довіри ні до лікарів, ні до самих медустанов. При цьому клініки рясніють рекламними плакатами про надсучасні технології, медичних інновації. Але ж автентичності описаних у рекламі відомостей ніхто не перевіряє, вищі категорії присвоюють і радянській спадщині, і сучасним медцентрам, які мають у своєму арсеналі послуг світові технології. Тим самим держава сама змушує пацієнта сумніватися в адекватності системи охорони здоров’я загалом. В Україні категорія клініки — вища, перша чи друга — присвоюється, здебільшого, не з огляду на можливості та спектр методів лікування, а за результатами оцінювання впорядкованості документообігу, діловодства. Такий підхід, м’яко кажучи, архаїчний і необ’єктивний. Набагато правильніше було б при оцінюванні клінік дотримуватися чіткого, заздалегідь розробленого переліку послуг і вимог.

Приклад простий. Для діагностики та лікування певного захворювання необхідний набір обладнання та кваліфікацій. Ось, наприклад, для ведення пацієнта з проблемами зору при діабеті необхідним обладнанням забезпечені деякі клініки в Україні. Але при цьому багато клінік пропонують свої послуги в лікуванні такої патології. І справді, діагностику проведуть, лікування призначать. Але наскільки повним буде надання медпослуг – питання. А клініка – вищої категорії, проте надати повний цикл послуг з даного профілю не може. У свою чергу, пацієнт, якого взяли на лікування, свято вірить у те, що йому тут допоможуть, зроблять усе можливе, і невиправданих затримок у лікуванні, які можуть призвести до непоправного погіршення зору, не буде. І це не завдання пацієнта – виявляти рівень технічних і професійних можливостей клінік у лікуванні тих чи інших захворювань.

Аби уникнути подібних ситуацій, а також недовіри між лікарями і пацієнтами, взаємних звинувачень і докорів, необхідна чітка система стандартів. Стандарти повинні бути прописані максимально детально і враховувати всі можливі наслідки лікування. Тоді пацієнт сам зможе абсолютно прозоро вибрати медустанову, розуміючи, який спектр послуг йому можуть надати в різних клініках.

Пацієнт не повинен розбиратися в медичних тонкощах. Він має отримати інформацію, яка б відповідала дійсності. Ще один аспект відповідальності і лікаря, і пацієнта – страховка. Якщо пацієнт, маючи медичну страховку, уже є захищеним, то лікар як фахівець потребує, крім іншого, страхування від нещасного випадку, ускладнень, які можуть статися. В Україні такого механізму поки також не існує. Хоча практика інших країн показує, що є сенс страхувати лікарів від конфліктних ситуацій, де в разі нерозуміння між лікарем і пацієнтом або його родичами скликається спеціальна комісія незалежних фахівців, яка і з’ясовує, що пішло не так.

«І якщо ми зможемо добитися такого цивілізованого рівня стосунків лікаря і пацієнта, це буде корисно для обох сторін. Лікар і пацієнт – це команда, яка вирішує одне завдання. І для вирішення завдання захисту нашого здоров’я необхідні максимальне довір’я та взаєморозуміння».